Постмодернізм
Постмодернізм — загальна назва сукупності літературних тенденцій другої половини XX — початку XXI ст., що виникли після модернізму. Постмодернізм став реакцією на ідеологічну кризу гуманізму після Другої світової війни, також увібрав авангардистську «втому від культури», пересиченість культури («все вже написано»).
Уперше термін «постмодернізм» згадується в 1917 р., але поширився він лише наприкінці 1960-х рр. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм» та ін.).
Визначальні риси постмодернізму:
• культ незалежної особистості;
• потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
• прагнення поєднати, взаємодоповнити істини людей, націй, культур, релігій, філософій;
• бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
• використання підкреслено ігрового стилю;
• химерне переплетення різних стилів оповіді;
• суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
• сюжети творів — натяки на відомі сюжети літератури попередніх епох;
• присутній образ оповідача;
• іронічність та пародійність.
В українській літературі постмодернізм став реакцією на диктат соцреалізму, органічно поєднавшись з неоавангардизмом. Представники: Ю. Андрухович, О. Ірванець, Ю. Іздрик, Т. Прохасько, О. Ульяненко, С. Процюк, В. Медвідь, О. Забужко та ін.