Сучасники – Євген Маланюк

ЄВГЕН МАЛАНЮК

Сучасники

1

Максимові Рильському

Ще молитесь, далекий брате,

Серед Звенигородських піль.

Ще не стомились карбувати

В коштовних ямбах вічний біль.

Краси веселий кондотьєре,

Несете хрест свій там, ген-ген,

Серед похмуро-рідних прерій;

Ви – еллін, схимник і Гоген!

Навколо – хащі й печеніги,

А в кельї – тиші ніжний спів,

Реторти, циркуль, колби, книги,

І Ви – алхімік мудрих слів.

Січень. 1923

По прочитанні "Синьої далечіні"

2

Павлові Тичині

На межі двох епох, староруського золота повен,

Зазгучав сонценосно твій сонячно-ярий оркестр –

І під сурму архангела рушив воскреснувший човен,

Й над мощами народу хитнувсь кам'яний його хрест.

І на древнім, на скитськім1[1], на кров'ю залитім просторі

Говорили могили, співали козацькі вітри.

І у літери тайн степовії складалися зорі,

Щоб пломінним пророцтвом означить початок пори.

Так зродився ти з хвиль злото-синіх космічних вібрацій"

Метеором огнистим ударив в дніпровські степи

І, здавалося,- вріс. І над плугом схилився до праці,

І вже мріяло серце про сонцем налиті снопи…

Вили бурі історії. Рвали й жбурляли відвічне.

О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о ні! –

Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне,

Й клекотіла душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні.

Раптом… брязнуло враз! І ридально навік розірвалось…

І бездонним проваллям дихнула порожня луна.

…від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась.

…в скривавлений Жовтень- ясна обернулась Весна.

І по синіх степах дикий вітер повіяв примару,

Щоб журить і жахать… Замогильний доноситься спів.

І вночі мертвий місяць освітлить з-за сірої хмари

Божевільну Офелію – знов половецьких степів.

Листопад. 1924

1[1] Скитський – скіфський. Так писали за правописом 1929 року.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: