Перейти до Вікіпедії

 

 

ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА (1863-1942)

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. у містечку Гура-Ґумора (сучасна назва Гура-Гуморулуй) на півдні Буковини (територія сучасної Румунії) у родині дрібного службовця.
Батько письменниці, Юліан Кобилянський, народився в Галичині й належав до шляхетного роду, який мав герб і походив із Наддніпрянщини. Мати Ольги, Марія Вернер, походила з німецької родини, яка дала німецькій літературі поета-романтика Захарія Вернера. Будучи німкенею, з любові до свого чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала дітей у пошані й любові до свого українського коріння. У багатодітній родині, де було семеро дітей, Ольга стала четвертою дитиною.
У 1868 р. родина Кобилянських переїхала до Кимпулунгу, де серед розкішної природи минули дитинство та юність Ольги. У Кимпулунзі дівчина відвідувала початкову народну школу, де навчання здійснювалося винятково німецькою мовою — офіційною мовою тогочасної Буковини. І хоча доводилося жити в німецько-румунському оточенні, батько подбав, щоб дочка приватно вивчала й українську мову; ще одна мова — польська — постійно звучала вдома.
У школі на О. Кобилянську значний вплив мала її вчителька — пані Міллер, яка прищепила дівчинці любов до книг, а у бесідах про літературу стала для неї старшою подругою. З народної школи Ольга перейшла до дівочої так званої «нормальної»школи, в якій навчалася лише до п'ятого курсу, оскільки для оплати подальшого навчання доньки в батька не вистачало грошей — ґрунтовну освіту важливо було дати насамперед синам. Але з таким станом справ Ольга не могла змиритися і продовжила навчання самостійно, ставши врешті однією з найосвіченіших жінок свого часу. Крім літератури, вона захоплювалася музикою.
У віці 13-14 років майбутня українська письменниця писала вірші німецькою мовою. У 1880 р. написане перше німецькомовне оповідання О. Кобилянської «Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини», у 1883 р. — «Доля чи воля?»Потім були створені алегоричні замальовки «Видиво»(1885), «Голубка і дуб»(1886), оповідання «Вона вийшла заміж»(1886-1887).
Умовно названий «кимпулунзьким», період ранньої творчості О. Кобилянської знаменний і переломом у її світогляді, який спричинило знайомство письменниці-початківця із Софією Окуневською, донькою повітового лікаря. Саме вона, а згодом і її своячка Наталя Кобринська, прочитавши перші твори Ольги, переконливо радили їй писати українською. Як згадує сама письменниця, С. Окуневська першою заговорила до неї українською мовою, вона ж навчала її фонетики і разом з Н. Кобринською діставала для неї кращі твори з української літератури, які мали допомогти майбутній письменниці виробити гарний стиль. О. Кобилянська старанно опановувала закони рідної мови, хоча це давалось нелегко. Будучи вже відомою письменницею, вона часто просила українських митців виправляти мову її творів.
У1888 р. О. Кобилянська почала писати німецькою мовою повість «Лореляй», яка в 1896 р. була опублікована українською мовою під назвою «Царівна». Саме завдяки цій повісті з творчістю О. Кобилянської знайомиться Леся Українка.
Згодом родина письменниці оселилася в селі Димці Серетського повіту. Через хворобливість матері та через молодших братів Ольги, які закінчували навчання, родина у 1891 р. переїжджає до Чернівців, де О. Кобилянська житиме до самої смерті. Для письменниці почався новий період життя. Із приїздом до Чернівців — «серця Буковинської України»— для неї відкрився новий світ, широкий і багатий для творчої праці. Тут Кобилянська входить у коло прогресивної інтелігенції, глибше знайомиться з українським літературним життям.
У 1892 р. вона пише працю «Рівноправність жінок», того ж року виступає в журналі «Народ»із нарисом «Жіноча вистава в Чикаго». Наступного року письменниця бере участь у виданні альманаху «Наша доля», вміщуючи в ньому оглядову статтю про жіночий рух у країнах Європи.
У1894 р. О. Кобилянська друкує в журналі «Зоря»повість «Людина»(присвячена Н. Кобринській — відомій у Галичині письменниці й громадській діячці).
Упродовж наступних років вона активно пише повісті та оповідання: «Він і вона»(1895), «Що я любив»(1896), «Ніоба», «Некультурна», «Природа», (1898), «Земля»(1902), «У неділю рано зілля копала»(1909), «Через кладку», «За ситуаціями», «Апостол черні»та багато ін. творів.
У 1903 р. Ольга Кобилянська зібралася вдруге поїхати до Києва — на ювілей М. Лисенка. Та важко захворіла мати, і вона змушена була залишитися вдома. Тяжка праця по господарству, а також простуда викликали хворобу в самої О. Кобилянської: наприкінці 1903 р. її розбив частковий параліч. І хоча лікування на німецьких та чеських курортах до певної міри знешкодили наслідки недуги, починаючи з 1903 р. вона постійно хворіла, а коштів на систематичне лікування не вистачало.
Протягом 1915-1923 pp. О. Кобилянська пише низку оповідань, новел, нарисів, у яких розкриває трагічну безвихідь, страждання, розпуку і біль, викликані драматизмом ситуації, породженої Першою світовою війною: «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі», «Юда»(усі — 1917р.), «Сниться»(1922), «Зійшов з розуму»(1923), які увійшли до збірки «Але Господь мовчить...»(1927).
У1926-1929 pp. у Харкові вийшло дев'ятитомне зібрання творів письменниці.
У 1941 р. румунська воєнна жандармерія встановила нагляд за О. Кобилянською, готуючи судову розправу над нею.
О. Кобилянська померла 21 березня 1942 р. Окупаційна влада заборонила публікувати некролог українською мовою та виголошувати промови над могилою письменниці.
У Чернівцях у будинку, де жила О. Кобилянська, у 1944 р. було відкрито меморіальний музей. До 100-річного ювілею письменниці її ім'я було надано Чернівецькому театрові, вулицям у містах Буковини.
У1973 р. відкрито музей письменниці в селі Димка, де вона влітку відпочивала
Основні твори: повісті «Людина», «Земля», «В неділю рано зілля копала», «Царівна», роман «Апостол черні».